Иисус, Ты лучше всех на свете,
В Тебе, мой Бог, вся жизнь моя.
Нет никого на всей планете,
Кто бы от смерти спас меня.
Тогда Тебя я отвергала,
Была слепа, глуха, нема...
Не видела, не понимала,
Бежала к аду от Тебя.
Но Ты, Спаситель, не сдавался,
Ты шел ко мне и звал меня,
И раз за разом Ты пытался
Вернуть меня к Себе, любя.
Я заслужила наказанье,
Об этом Ты прекрасно знал.
Я заслужила крест, страданья,
И ад меня давно уж ждал.
Ты справедлив, Творец мой, Боже,
И я Твой вызывала гнев...
Мои дела помочь не могут,
Умею я творить лишь грех.
Но Ты с любовью необъятной
Сошел ко мне с святых небес...
Ты, Бог, грехами не запятнан,
Взял на Себя вину за грех.
И на Тебя, Иисус любимый,
Излился гнев Отца святой;
И в тот момент непостижимый
Ты подарил мне жизнь Собой.
Ты умер, на кресте страдая,
И в славе в третий день воскрес;
Ты отворил мне двери рая,
И я бегу к Тебе, Отец.
Теперь со мной Ты рядом, Боже,
Мне мир греха противным стал.
Иисус мой, Ты мне всех дороже,
Ты вновь придешь, Ты обещал!
Тогда Тебя, мой Бог, увижу,
Останусь вечно я с Тобой;
Твой нежный голос я услышу...
Иду к Тебе, Христос, в Твой дом!
Аминь.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
